ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ:

• пояснювати, чому наприкінці XIX ст. США стали лідером світового економічного розвитку;
• характеризувати внутрішній розвиток США; визначати суть анти-трестівського законодавства;
• розкривати основні риси зовнішньої політики США;
• пояснювати, що означає «політика великого дрючка» і «дипломатія долара».

 

ПРИГАДАЙТЕ:

1. Якими були головні підсумки для США Громадянської війни та Реконструкції Півдня?

2. Які території були приєднані до США в першій половині XIX ст.?

 

Чим можна пояснити високу вартість робочої сили в США?

1. Стрімке економічне зростання. Наприкінці XIX — на початку XX ст. економіка США переживала бурхливе піднесення. Завдяки постійному припливу іммігрантів швидкими темпами збільшувалася кількість населення. Так, за період із 1871 до 1913 р. вона зросла з 39,8 млн до 96,5 млн осіб; 55 % приросту становили іммігранти.

Таке зростання мало позитивні чинники. Основну частину новоприбулих становили групи економічно активного населення, які мали професійну підготовку та прагнули влаштуватися на новій батьківщині.

На початку XX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, технічним оснащенням і продуктивністю праці.

Першою великою корпорацією США стала «Стандард Ойл». Вона була створена Джоном Рокфеллером у 1870 р. за десять років компанія вже контролювала виробництво очищеної нафти в країні.

Дж. Рокфеллеру вдалося домовитися з власниками залізниць про низькі тарифи для вантажів компанії, що дало додаткову перевагу в боротьбі з конкурентами. У 1882 р. корпорація була перетворена на трест, що об'єднував 14 компаній і контролював близько 30 нафтових фірм.

Чому в США не сформувалася третя політична сила?

2. Політичне життя та суспільні рухи в США. В останній чверті XIX ст. у США остаточно утвердилися республіка президентського типу та двопартійна система. Прихильники політики Півночі США склали основу Республіканської партії, а Півдня — демократичної. До 80-х рр. XIX ст. при владі майже беззмінно перебували республіканці. Потім на десятиліття їх змінили демократи. До початку XX ст. різниця між Республіканською та Демократичною партіями майже зникла, обидві вони обстоювали тогочасний суспільний і державний устрій США.

Швидкий економічний розвиток спричинив появу «великих грошей», що призвело до зростання корупції. Значна кількість державних посад стали прибутковими для тих осіб, що їх обіймали. Державний апарат працював неефективно. Права простих громадян постійно порушувалися, процвітало хабарництво. Таке становище викликало масштабний суспільний рух за реформи, спрямовані на демократизацію.

Наприкінці XIX ст. серед американських фермерів виник масовий рух проти залізничних, промислових і торговельних монополій. Набирала ваги Популістська («народна») партія, яка виступала проти монополій. Популісти вимагали націоналізувати залізниці, телеграф і телефон, конфіскувати надлишки землі, збільшити податки з багатих верств. На базі цієї партії згодом сформувався рух прогресистів за демократизацію виборчої системи, зниження податків, установлення урядово-

го контролю над трестами. Деякі прогресисти вимагали впровадження в США системи соціального страхування на зразок європейської та 8-годинного робочого дня.

Видатним лідером прогресистів був губернатор штату Ві-сконсін Роберт Лафоллет, якого згодом обрали сенатором. У своєму штаті він провів демократичну податкову реформу, установив контроль над міським транспортом і залізницями.

Із кінця XIX ст. демократичні журналісти й письменники у своїх публікаціях викривали численні факти хабарництва урядовців, фінансового шахрайства, експлуатації праці жінок, дітей. Фактично преса в країні перетворилася на «четверту владу», впливаючи на політичне життя, створюючи відповідну суспільну думку з того чи іншого питання.

Активно діяла Антиімперіалістична ліга, що налічувала майже 1 млн членів. Вона організовувала багатолюдні мітинги протесту проти колоніальної імперської політики.

Колишні конфедерати, які згуртувалися навколо Демократичної партії, зберегли свою владу на Півдні США. Їм вдалося прийняти низку законів, які обмежували громадянські права афроамериканського населення. Так, наприклад, на ви-борців-афроамериканців накладали спеціальний податок, позбавляли виборчих прав неписьменних тощо. Поступово на Півдні США поширилася расова дискримінація. Згодом вона була доповнена расовою сегрегацією. Існували школи, магазини, ресторани, кав’ярні, цілі квартали тільки для білого населення. Таке становище не могло влаштовувати афроамериканців, і вони розпочали боротьбу за свої права. Особливої організованості вона набула з початку XX ст.

Учасниці жіночих організацій — суфражистки — домагалися надання жінкам права голосу й рівності прав із чоловіками.

Найбільш організованим був робітничий рух, але на відміну від європейських країн, він мав переважно економічний характер (покращення умов та оплати праці). Робітники віддавали перевагу профспілковому руху. Найбільшою була профспілкова організація Американська федерація праці (АФП), очолювана Семюелом Гомперсом. Він вважав, що завданням профспілок (тред-юніонів) є не політика, не виступи проти суспільства, а ділова співпраця з підприємцями в організації виробництва та захист економічних інтересів членів профспілки.

Завдяки наполегливій боротьбі лише за перше десятиліття XX ст. середня заробітна плата найманих працівників збільшилася на 23 %. Зросла частка високооплачуваних категорій працівників, особливо в автомобільній і металургійній галузях промисловості. Середня заробітна плата робітників США перевищувала оплату висококваліфікованих європейських працівників, що приваблювало нових іммігрантів із Європи, а згодом і з Азії та Латинської Америки. Під тиском широких суспільних рухів лідери республіканців і демократів усвідомили необхідність змін у країні.

Дискримінація — будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення або обмеження можливостей для членів певної групи щодо можливостей інших груп. Расова дискримінація — обмеження громадянських прав за расовою ознакою.

Сегрегація — різновид дискримінації, який полягає у фактичному або юридичному відокремленні в межах одного суспільства тих суспільних груп, що відрізняються за расовими, гендерними, соціальними, релігійними, мовними або іншими ознаками, і в подальшому законодавчому обмеженні їхніх прав. Расова сегрегація — система окремого проживання та розвитку білого й темношкірого населення.

1 травня 1886 р. робітники США розпочали загальний страйк, вимагаючи встановлення 8-годинного робочого дня. 3 травня 1886 р. в Чикаго поліція відкрила вогонь по мітингувальниках, унаслідок чого шестеро робітників загинули.

Наступного дня робітники зібралися в Хеймаркет-сквер на мітинг протесту проти дій поліції. Під час демонстрації невідомий кинув у поліцейських бомбу (один поліцейський загинув). У відповідь поліція почала стріляти. Керівників страйку заарештували, звинувативши в організації терористичного акту.

На суді це доведено не було, але присяжні визнали робітників винними. Чотирьох керівників мітингу засудили до смертної кари. Відтоді американські робітники, а з 1889 р. і робітники інших країн на згадку про цю трагедію почали відзначати 1 травня як Міжнародний день праці.

ПРЕЗИДЕНТИ США (1877—1921 рр.)

Президент	Період президентства	Партійна належність
Резерфорд Берчард Гейс	1877—1881 рр.	Республіканець
Джеймс Абрам Гарфілд	1881 р. (загинув унаслідок замаху)	Республіканець
Честер Алан Артур	1881—1885 рр.	Демократ
Гровер Клівленд	1885—1889 рр.	Демократ
Бенджамін Гаррісон	1889—1893 рр.	Республіканець
Гровер Клівленд	1893—1897 рр.	Демократ
Вільям Мак-Кінлі	1897—1901 рр. (загинув унаслідок замаху)	Республіканець
Теодор Рузвельт	1901—1909 рр.	Республіканець
Вільям Говард Тафт	1909—1913 рр.	Республіканець
Томас Вудро Вільсон	1913—1921 рр.	Демократ

Наприкінці XIX ст. у США були започатковані реформи, що поступово демократизували життя в країні. Настала так звана «прогресивна ера». Першим вагомим кроком стала боротьба із засиллям монополій. У 1890 р. конгрес США прийняв антитрестівський закон, який запропонував сенатор Джон Шерман. Закон Дж. Шермана передбачав кримінальне покарання підприємців за змову щодо встановлення єдиних цін. Таким чином, свобода й демократія в країні пов’язувалися зі збереженням конкуренції в економіці США.

Чи можна стверджувати, що «справедливий курс» започаткував посилення державних інституцій і ролі держави в американському суспільстві?

3. «Справедливий курс» Т. Рузвельта. Прихильником прогресистів оголосив себе президент Теодор Рузвельт. Прийшовши до влади в 1901 р., він провів низку реформ, які започаткували його реформаторську діяльність.

Основна ідея Т. Рузвельта полягала в тому, що держава, усупереч доктрині лібералізму, має регулювати розвиток економічних і трудових відносин, а саме: узяти під контроль діяльність трестів та обмежити негативні її прояви — схильність до ліквідації конкурентів, установлення монопольного становища на ринку тощо. Президент вважав за необхідне регулювати відносини між працею й капіталом, щоб усунути загрозу соціальних революцій.

У посланні конгресу 1902 р. T. Рузвельт заявив про готовність уряду бути проміжною ланкою між робітниками й підприємцями, проводити «справедливий (чесний) курс» у робітничому питанні.

Першим прогресистським заходом Т. Рузвельта був судовий процес 1901 р. проти залізничної компанії, яку контролював Джон Морган (її було звинувачено в монополії, що перешкоджала вільній торгівлі). Суд визнав компанію ви-нною та зобов’язав розділити її на дві частини. Після цього відбулося ще 25 судових процесів проти монополій, які принесли Т. Рузвельту славу «руйнівника трестів» і навіть «революціонера».

Продовжуючи політику розширення державного втручання в економіку, Т. Рузвельт у 1906 р. провів через конгрес закон, який дозволяв уряду контролювати залізничні тарифи. Одночасно було прийнято два популярні закони про державний контроль над виготовленням ліків, харчових продуктів, а також про контроль за умовами праці.

Відповідно до своїх обіцянок проводити «справедливий курс» щодо робітників, уряд Т. Рузвельта неодноразово втручався в страйки на їхню користь.

На виборах 1908 р. президентом США було обрано кандидата від республіканців Вільяма Тафта. Він продовжив реформи, спрямовані на збільшення контролю держави над монополіями.

Зберігаючи недоторканним принцип приватної ініціативи, уряд В. Тафта розширив державний контроль за тарифами на залізниці, що перебували в приватному володінні.

Одним із напрямів діяльності уряду Т. Рузвельта, що приніс йому популярність, була охорона природи. На той час у США почали усвідомлювати, що природні скарби Америки не безмежні, а хижацьке вирубування лісів, забруднення землі й річок відходами промисловості загрожують людству великим лихом. з ініціативи Т. Рузвельта було прийнято закон, який збільшував розміри земельного фонду, що мав охоронятися, майже в п'ять разів. Спеціальні урядові комісії мали стежити за чистотою річок, проводити меліорацію землі, дбати про насадження нових лісів.

4. «Нова демократія» В. Вільсона. На виборах 1912 р. через розкол колишніх прихильників Республіканської партії переміг кандидат від демократів Вудро Вільсон, який залишався при владі до 1920 р. Він провів низку законів ліберального характеру, що отримали назву «нова демократія». Було встановлено високий прогресивний податок на прибутки та змінено порядок виборів до сенату. Якщо раніше сенатори призначалися законодавчими зборами штатів, то тепер їх почали обирати шляхом народного голосування.

Важливим внутрішньополітичним заходом В. Вільсона до початку Першої світової війни було фактичне впровадження державної загальнонаціональної банківської системи. Відповідно до закону про Федеральну резервну систему, прийнятого в 1913 р., поряд із приватними банками створювалися й резервні, контрольовані урядом. Їм передавалися головні банківські функції, у тому числі випуск паперових грошей. У 1914 р. вийшов закон про притягнення до суду осіб і власників підприємств, які застосовували нечесні методи конкуренції.

Чому США тривалий час дотримувалися політики ізоляціонізму, прагнули дистанціюватися від європейських справ?

5. Зовнішня політика США. У зовнішній політиці США проявлялися дві тенденції: експансіонізм та ізоляціонізм. Зростання економічної могутності породжувало прагнення зовнішньої експансії.

Прибічники експансіонізму заявляли, що настав час, коли США мають втрутитися в боротьбу за панування на морі. Головним ідеологом експансіоністів став морський офіцер, історик і публіцист Альфред Мехен. Він стверджував, що морська могутність — це головний чинник, який визначає долю країни в боротьбі за життя та право на існування. На його думку, щоб забезпечити США перемогу в боротьбі з іншими націями, є тільки один практичний вихід: створення сильного військово-морського флоту, будівництво нових баз, захо-

плення колоній, завоювання віддалених земель та утвердження панування на морі.

Із кінця XIX ст. правлячі кола США почали активно втілювати в життя ідеї А. Мехена. У 1898 р. США розв’язали війну проти Іспанії, яка придушувала антиколоніальне повстання на Кубі. Приводом до війни став вибух на американському крейсері «Мен» у порту Гавани. Флот США розгромив іспанські ескадри поблизу Куби та Філіппін. Іспанія була змушена піти на укладення миру.

За мирним договором Куба оголошувалася незалежною. США отримали острів Пуерто-Рико в Карибському морі, а в Тихому океані — Філіппіни, острів Гуам, згодом — Самоа та Гаваї.

Президент Т. Рузвельт продовжив експансіоністську політику, що дістала назву «політика великого дрючка». Її практичним втіленням стали дії щодо Куби й Колумбії.

У 1902 р. США поширили на Кубі поправку до Конституції, за якою їй заборонялося укладати договори з іншими державами без згоди США. Тим часом на острові дозволялося створювати американські бази та вводити туди війська.

У 1903 р. США запропонували Колумбії проєкт будівництва каналу через Панамський перешийок, але вона його відхилила. Тоді США інспірували «повстання» проти влади Колумбії. «Повстанці», підтримані американським флотом, проголосили республіку Панама. Влада нової держави уклала угоду зі США. У спеціально відведеній зоні під охороною американських військ було побудовано канал завдовжки 81 км. «Політика великого дрючка» викликала невдоволення в країнах Латинської Америки.

Президент США В. Тафт запропонував «дипломатію долара» — замасковану політику здійснення економічної експансії. У подальшому «дипломатія долара» тісно перепліталася з «політикою великого дрючка». Найбільш активно відчули на собі їхній прояв країни Латинської Америки.

Працюємо з хронологією

1886 р. — загальний страйк робітництва в Чикаго та його розстріл поліцією.

1890 р. — прийняття закону Дж. Шермана в США.

1890—1920 рр. —

«прогресивна ера» в США.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

те, як наприкінці XIX ст. США стали провідною індустріальною державою світу;

активну зовнішню політику США;

основний зміст внутрішньої політики США наприкінці XIX — на початку XX ст.;

здобутки реформаторської діяльності президентів Т. Рузвельта, В. Тафта й В. Вільсона.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Знайдіть на карті».

Правила гри. Учні та учениці об'єднуються у три команди. Перша команда (двоє осіб) готує перелік із 12 географічних об'єктів, які пов'язані з певними історичними подіями (тут: провідні економічні центри, зовнішньополітичні акції США). Вона має називати ці об'єкти, але не прямо, а лише їхні суттєві ознаки. Друга команда (двоє осіб) за певний час (10 секунд) визначає, про який об'єкт ідеться, і показує його на стінній карті. Третя команда експертів (двоє осіб) контролює коректність завдань і правильність їх виконання.

2. Колективне обговорення. Якими були головні чинники швидкого економічного розвитку США в останній чверті XIX — на початку XX ст.? 3. Назвіть партії, що становили основу двопартійної системи в США. Що зумовило спроби виникнення наприкінці XIX — на початку XX ст. третьої політичної сили? 4. Визначте причини розгортання боротьби громадськості та уряду США проти монополій. Що передбачав закон Дж. Шермана? 5. Що таке «політика великого дрючка» і «дипломатія долара»?

6. Складіть розгорнутий план відповіді за темою «зовнішня політика США». 7. Робота в малих групах. Розподіліть обов'язки та за допомогою додаткових джерел підготуйте презентацію про провідні монополістичні об'єднання США кінця XIX — початку XX ст. 8. Складіть таблицю «Внутрішня політика президентів США початку XX ст.».

Президенти	Т. Рузвельт, В. Тафт	В. Вільсон
Роки перебування при владі
Партійна належність
Внутрішньополітичний курс

9. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чому боротьба з монополіями в США не передбачала їхньої ліквідації. 10. Колективне обговорення. Чим колоніальна політика США відрізнялася від європейських держав?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022